“Рут відказала: Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог.” (Рут 1:16).
Ці слова є надзвичайно популярними на весіллях. Дійсно, слова, сказані Рут, чудово звучать від нареченого християнина до нареченої та навпаки. Насправді їх промовляла чужинка, маовітянка на ім’я Рут, яка стала молодою вдовою і звертала ці слова старій вдові.
Ізраїльтянин на ім’я Махлон, прийшов до Моава під час голоду в Ізраїлі, та одружився з Рут. Але він, його батько та його брат померли, залишивши своїх трьох дружин вдовами. Наомі, старша, вирішила повернутися до Ізраїлю, щоб якось там жити. Орфа залишилася в Моавії. Коли Рут промовляла слова до своєї овдовілої свекрухи, щиро та із жертовною відданістю, вона показала себе слугою із великим серцем. Вона була готова відмовитися від своєї культури, родини, давньої релігії та власності.
Коли вони приїхали до Ізраїлю, Рут збирала пшеницю на полях. Вона пригледілася Боазу, (читайте слова Боаза вище) і він іі прийняв. Вона стала для нього чудовою дружиною та супутницею на все життя. Тому я цілком розумію, чому так багато християнських батьків називають свої донечок Рут. Вона є також моїм героєм.
